11.01.2015 11:54

Бійці Самооборони Маріуполя ідуть до лав Збройних сил України

З відомих причин військова мобілізація обійшла мешканців Донбасу. Проте, серед них є немало добровольців, які за власним бажанням їдуть боронити рідну землю від ворога. Хто ці люди? Що їх підштовхнуло до такого рішення? Ці запитання часто крутилися в голові, аж ось знайшлося, кому їх задати.

Вся справа в тому, що дехто з учасників самооборони Маріуполя найближчим часом відправляються на фронт. Звісно, у кожного з них своя історія, свій життєвий шлях, що привів до такого серйозного кроку. Але кожен із них вартий того, щоб про нього знали, щоб ним пишалися.

Всі ми звикли думати, що жінка і війна – то поняття несумісні. Але час і обставини вносять свої корективи – першою із наших добровольців, з ким вдалося познайомитися, стала дівчина. Світлані Баліковій нема ще двадцяти років, проте вона вже має чітку і конкретну мету – повязати із військовою справою усе життя.

- Я з дитинства мріяла стати тільки військовим, ніким більше. Так сталося, що серед друзів моїх в основному були хлопці, а улюбленими іграшками – пістолетики і машинки. 

Звісно, дуже вплинули на світогляд цієї дівчини минулорічні події на Майдані. Світлана дуже хотіла брати участь у цій революції, а батьки, як могли, утримували її. Але ж після початку російської військової агресії проти України вже ніхто і ніщо не могло зупинити Світланку від безпосередньої участі у військових діях. 

- Я хочу захищати свою країну, щоб мої діти жили у вільній державі, - так пояснює наша співрозмовниця свій вчинок.

Отже, щоб досягти поставленої мети, дівчина вступила до Самооборони Маріуполя. Тут пройшла первинну військову підготовку: учбові стрільби, виїзди на полігони, до Маріупольського аеропорту; патрулювання міста, правильне поводження зі зброєю та багато іншого. Навчали молодь необхідним вмінням чудові педагоги: кадрові військові та навіть медики з НАТО. 

Звичайно, хоч як це не сумно, проте, через свою життєву позицію довелося обірвати стосунки із багатьма друзями та навіть родичами. Проте і нових вірних товаришів знайшла Світлана серед однодумців. Але головне – у всьому, щоб не робила, на що би не наважувалася, її підтримували батьки. Знаючи твердий характер доньки, вони навіть не намагалися відмовити свою дитину від такого серйозного кроку. Навіть, враховуючи небезпеку, що супроводжує учасників АТО на кожному кроці:

- Потенційна зона ризику є будь де, - пояснює батько Світлани, - хіба не можна у мирний час потрапити у аварію чи стати жертвою природного катаклізму? Головне – не бути налаштованими негативно. Ми благословляємо свою дитину і пишаємося нею. 

Наступний наш співрозмовник Микола Карпов. Його історія по-своєму незвичайна та зворушлива. В сім років хлопець залишився без батьків; опіку над ним і його молодшим братиком взяла чужа жінка. Але є ще й старші три їхні брати, проте  доля розкидала всіх по різних містах. 

У рідному Шахтарську Микола закінчив школу і училище, а ось працювати поїхав до Маріуполя:

- Зізнаюся, до останнього часу був абсолютно аполітичним, навіть події на Майдані сприймав досить відсторонено. Та ось почалася ця вся історія із «народними республіками», бойові дії в рідному Шахтарську… До мене звідти приїхав двоюрідний брат із сім’єю, а потім через деякий час ми удвох вирішили поїхати туди за теплими речами.

Пересуваючись по Шахтарську, хлопці зупинилися на одному із денеерівських блокпостів, де до них почали відверто придиратися.

- Не сподобалася моя маріупольська прописка, питали: «Как ты, укроп, сюда попал?». Пересмикували затвор, намагалися залякати. Я не зміг мовчати, сперечався із тими нелюдями. А коли повернувся до Маріуполя, в той же день звернувся до військових із питанням, як піти воювати, трохи пізніше – вступив до Самооборони. Досі не можу змиритися з тим, що в моєму рідному місті хазяйнують ці люди, що там, «завдяки» їм, багато руйнувань, не працює водопостачання, не подається газ. Тому вирішив, що повинен докласти всіх зусиль, щоб звільнити зайняті ними території та захистити вільні.  

Третій наш співрозмовник свого імені не називає (а ми і не наполягаємо, має право на це), а тільки позивний – «Велес». Життєвий шлях маріупольця до певного моменту складався досить стандартно: повна сім’я, школа, технікум, ВНЗ, працевлаштування до закладу громадського харчування, одруження, народження сина. Але почалася Революція Гідності, і вся його родина вболівала всією душею за протестувальників. Дуже вплинула на свідомість молодого чоловіка весняна окупація Маріуполя, події дев’ятого травня. 

- Важче за все було усвідомлювати, що ти аж ніяк не згоден із тим, що відбувається, про це завадити цьому зовсім не можеш. Коли у передмісті Маріуполя з’явилися наші військові, я почав допомагати їм на блокпостах, чим міг, бо зовсім нічого не розумів у військовій справі. Далі пішов у воєнкомат, але там подивилися на мій «білий» білет та й відправили мене додому. В серпні я пішов у Самооборну.

На питання «Чи не шкода полишати дружину із маленьким сином?» Велес відповів так:

- Пройде час, моя дитина виросте і запитає мене : «А що ти робив, татку, коли була війна?» Відмовки про те, що мав годувати сім’ю, його не влаштують: є дідусі і бабусі, які не залишать малого і дружину без шматка хліба. А мені залишиться потім корити себе, що нічого не зробив для перемоги? Ні, так не можна. 

Як зізнався цей доброволець, він в майбутньому військову кар’єру робити не буде, хоче повернутися із перемогою у рідний Маріуполь (а без впевненості у перемозі нема сенсу іти на фронт взагалі) та активно брати участь у громадській діяльності:

- Спочатку звільнимо Україну від ворога, а потім почнемо звільняти Маріуполь від поганої влади.  

Ще один самооборонівець, який готується до участі в АТО – Євген Корабльов. Сам він родом з маленького села на Приазов’ї.  Українцем усвідомив себе в досить ранньому віці:

- Десь в чотири рочки я дивився по телевізору виступ українського хореографічного ансамблю. Тоді спитав у мами: «Хто такі українці?» І вона, білоруска за національністю, відповіла: «Це – народ такий, це – ми». І саме тоді я своїм ще дитячим серцем відчув гордість за свою країну і за те, що належу до цієї великої нації.

Цікаво, що батько Євгена – родом із Запоріжжя. Його предок, козак Корабель, кажуть, приїхавши із Січі, і заснував рідне село чоловіка. Тому усвідомлення, що походить із славного козацького роду, у нашого співрозмовника було завжди. І хоча батьки його не були націоналістами, проте ототожнювали себе з Україною, шанували і любили свою Батьківщину. Сьогодні, нажаль, їх уже немає на цьому світі, але теплі спогади та повагу до них Євген відчуває завжди.

Отже, закінчивши строкову службу в армії ще наприкінці дев’яностих років, нащадок козацького роду, якого завжди цікавила історія своєї країни, вирішив приділити цій науці максимум свого часу – і вивчився на історика (одночасно вступивши до організації УНА- УНСО). 

- В нашій групі, на щастя,  було багато фанатичних любителів історії. Ми постійно спілкувалися разом, вдосконалювали свої знання. Окрім того, я непогано орієнтувався в політиці. Тому ще на початку двохтисячних знав, що війна України з Росією буде. Але в нашої країни – велика місія. Ми своїм прикладом маємо показати шліх усьому світові, а особливо, країнам, що знаходяться під впливом Кремля.

Але розмови розмовами, та коли почалися бойові дії на Донбасі, треба було діяти. Тоді Євген почав збиратися разом із однодумцями із наміром створити партизанський рух для захисту міста. Та ось на його захист прийшли українські військові, і стало трошки спокійніше за його долю. Проте і залишатися осторонь не було бажання, тому в вересні козак записався до Самооборони із наміром через цю організацію потрапити до війська.

- У мене росте син, для якого треба забезпечити добре майбутнє. А для цього, в першу чергу, треба захистити Україну від ворога, яким би він не був. Я – український воїн, козак, і іду на фронт, щоб наші втрати були меншими, щоб ми нарешті здобули волю. Налаштований, звісно, на повну перемогу. А смерті не боюся, бо це лише втрата фізичного тіла. Думаю, якщо батьки мої були би живими, вони благословили б мене.

Ось такі вони – наші добровольці. Кожен – із своєю життєвою історією, із своїм світоглядом. Але всі – об’єднані спільною метою – будь що здобути таку жадану, таку довгоочікувану перемогу. 

Дивись також інші новини з розділу Організація Самооборона Маріуполя
29.06.2017 23:05 Навчання територіальної оборони
24.06.2016 21:58 Спільний тренінг з працівниками ЦВС
14.05.2016 22:02 Тренування розвідки
07.05.2016 19:14 Тренінг з картографії
28.04.2016 20:36 Заняття з орієнтування на місцевості.
24.04.2016 16:35 Тренування з орієнтування
21.04.2016 06:29 Цікава лекція
Количество комментариев 0

Для добавления комментария пожалуйста авторизируйтесь или зарегистрируйтесь.

Допоможи відстояти маріуполь!
Приват Банк:
5168 7572 5409 3125 - Марія

Благодійна допомога від підприємств:
Рахунок № 26004054010711
ЄДРПОУ 39347350
МФО 335429

Банк Приват 
Громадська організація
"Координаційний центр
патріотичних сил
"Новий Маріуполь".

E-mail редакції: info@newmariupol.org

© 2014 "Новий Мариуполь"
Передрук матеріалів дозволяється тільки при проставленні гіперпосилання на newmariupol.org.
Email редакції: info@newmariupol.org
Контакти
Сайт створений і підтримується Народна Рада новости